Люди ТЕРРА-ПАК. Керівник логістики

У довоєнний час Андрій працював керівником логістики. На сьогоднішній день – служить у ЗСУ.

“На «Терра-Пак» я прийшов у квітні 2020 року. У мої обов’язки, як логіста, входила організація всіх логістичних процесів таким чином, щоб частка логістичних витрат у собівартості продукції була якомога менша – для збільшення прибутку компанії.

Що мене здивувало, і це є особливість компанії «Терра-Пак», тут люди працюють по 5-10-15 років в одному колективі. Майже немає плинності. На мою думку, це показник дуже хорошого підприємства.

До «Терра-Паку» я пропрацював на п’яти різних підприємствах і, опираючись на досвід попередніх робіт, можу оцінити, що основним фактором низької плинності є адекватність керівництва. Якщо керівницво адекватне, лояльне і приймає зрозумілі для колективу рішення, то люди продовжують працювати.

Якщо керівництво компанії працює тільки на себе, не чує працівників, люди починають бути незадоволені відношенням, від них починають вимагати все більше і більше, вони вигорають і починають шукати інше місце роботи – з кращими умовами.

Перші три місяці на «Терра-Паку» були для мене важкими – вивчення обов’язків, астортименту, підлеглих, всього колективу, власного автопарку «Терра-Пак», актуального на той час ринку транспортних перевезень.

Останній рік я йшов на роботу радістю. Правильніше, не йшов, а їхав на авто. Я завжди на позитиві: на роботу – з радістю, і з роботи – з радістю.

У моєму підпорядкуванні було 17 чоловік. Ключові якості для керівника, на мою думку, чіткість у постановці завдань. Вони повинні бути, як цілі – реальні, досяжні, вимірні. А також – справедливість у вирішенні проблем, які виникають. Це тонка межа.

За колегами, звісно, сумую. З усіх офісних робіт робота на «Терра-Пак» приносила найбільше задоволення. Перш за все, завдяки колективу. Якщо на роботі прекрасний колектив, можна і поспілкуватися на будь-які теми, і очікувати на підтримку та допомогу.

Бойовим медиком мене розподілили у військкоматі. Перші місяці у ЗСУ були навчальними. Мною керувала цікавість – «що буде далі?» Я люблю нові виклики, люблю все нове. Був місяць навчання, після якого – перерозподіл по військових частинах. І знову навчання.

Нас відправили у навчально-тренувальний центр, що видає офіційні документи, згідно яких я – бойовий медик. В останній день навчання був екзамен, тестова і практична частини. Я його пройшов. Тих, хто не пройшов екзамен, відправили на інші напрямки – піхота, артилерія.

Бойовий медик – це людина, яка працює у перших, других бойових точках та проводить евакуацію, стабілізацію поранених. На даний час я працюю у медичній роті, вже на іншій посаді – стабілізую стан людей, яким надано першу домедичну допомогу. На мою думку, це дуже благородна спеціальність. Не маю страху крові, операцій. Це вроджене. У цьому плані не є важко, хоча бачу і відірвані руки, і ноги, на жаль…

З липня місяця перебуваю майже за тисячу кілометрів від рідного дому. Відчуття дещо гнітючі. Але «Хто як не ми»? На щастя, швидко адаптовуюсь до нових умов. В ЗСУ ми в режимі зміни умов перебування-проживання-харчування мало не щотижня, тому адаптивність тут мені на руку.

На фронті особливо починаєш цінувати моменти, умови, які були нормою. Тепер вони – розкіш. Це домашній затишок, тепла вода, вареники… Живу тут і зараз. Ціную всі ті моменти, на які не звертав раніше уваги. З продуктами, постачанням амуніції, форми у нас нема проблем – все на дуже хорошому рівні.

Зараз такий час, що не можна загадувати навіть на завтрашній день. Я думаю, що все буде добре”